Максим (maksymus) wrote in ua_etymology,
Максим
maksymus
ua_etymology

Запозичені та іншомовні назви. Частина 2. Російські імена

 
Проблема передачі російських власних назв ніколи до сьогодні не набувала гостроти і не привертала якоїсь особливої уваги через кілька чинників, що супроводжували формування системи онімів в українській мові, а особливо в новій літературній мові останніх двох століть.

Перший чинник — спільне походження і приблизно однакові обставини формування українських і російських імен. Уже до XIV ст. на всьому східнослов’янському просторі християнські імена практично витіснили всі інші. В наступні кілька століть понад 90% імен були іменами візантійського походження в місцевому оформленні. Потрапляючи на східнослов’янський ґрунт через церковнослов’янську мову, християнські імена зазнавали перетворень, адаптувалися до місцевих реалій своєю фонетичною структурою та морфологічною будовою: Іван, Олекса, Клим, Арсен, Валера, Харко... Напевно, не знайти хрестильного імені, котре не мало до десятка (!) народних зменшувальних відповідників, залежних від реґіону. До початку XIX ст., коли в середовищі підросійської і підавстрійської інтеліґенції відродилася зацікавленість власною національною історією, були практично забуті слов’янські імена (Ростислав, Всеволод, Борис, Любов), не використовувалися і давно запозичені імена скандинавського походження (Олег, Ігор, Гліб) та ін.

До тих пір, поки наприкінці XVIII — початку XIX ст. не поширилася звичайна тепер російська офіційна система з прізвищем та іменем-по батькові, українське найменування найчастіше складалося з імені та прізвиська, зрідка у вищих прошарків додавалося по батькові. Прізвиська, які згодом стануть прізвищами, на всьому східнослов’янському просторі утворювалися однаково. Як похідні від імен (Петренко; Іванов), як назви за професією (Коваль, Котляр), за зовнішніми ознаками та поведінкою (Носач, Лизогуб, Задирака; популярні способи серед козацьких прізвиськ), за назвами місцевостей, предметів, рослин, тварин та под.

Другим чинником були позамовні обставини, коли офіційний російський документообіг надавав кожному підданому офіційне ім’я російською мовою, або в російському фонетичному оформленні, підтриманий офіційною церквою. Людина могла все життя зватися по-простому (напр., Маруся), а в документах носити інше ім’я (Марія).

Третій чинник — поступовий розвиток української орфографії, коли розрізнення е-є, и-і, і-ї не твердо усталилося ще до початку XX ст. Тож написання російських прізвищ і імен українською мовою не викликало особливих проблем, коли фонетичне значення літер е чи и-і коливалося від місця в слові, а ще й залежало від традиційної дореформеної російської орфографії з ятями та єрами, надто в періоди урядових заборон іншої графіки.

Хоча остаточно правила передачі російських власних назв, які ми сьогодні знаємо з параграфів сучасного Українського правопису, були сформульовані в 1920-х роках, загальний напрям адаптації (а не транскрипції чи транслітерації) визначився ще на початку XIX ст., виростаючи разом з формуванням української літературної мови. Цей спосіб адаптації спонтанно вироблявся, починаючи від Котляревського («Пісня Олексію Куракіну»), Шевченка (цар Микола, Катерина), закріплений в середовищі діячів національного відродженя, коли кожен мав офіційне російське ім’я та його український відповідник, іноді підкреслено простонародний (рос. Пантелеймон — укр. Панько Куліш, рос. Николай — укр. Микола Костомаров). На офіційному рівні правила взаємної українсько-російської адаптації в останнє століття підтримуються паспортною системою, коли кожен українець має на додачу до українського ще російське написання свого імені.

Ці правила адаптації досить прості. Російські, як і інші слов’янські прізвища, передаються на письмі, зважаючи на їхню етимологічну спорідненість з українськими варіантами. Проте, деякі елементи таких прізвищ послідовно передаються в українській фонетичній формі.

Передача звука Е як Е:
- у середині слів: Александров, Бестужев, Вельгорський, Венгеров, Веселовський, Державін, Кузнецов, Лермонтов, Озеров, Петров, Степанов, Тургенєв, Федін, Шмельова;
- у суфіксах -ев, -еєв після шиплячих, р і ц: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Усвятцев, Лужев, Грошев, Малишев, Якушев, Брянцев, Рязанцев; Андреєв, Аракчеєв, Букреєв, Мацеєв, Плещеєв;
- у префіксах без-, пре-, пере-, через-, меж-, заперечному префіксі не-: Безбородов, Безухов, Престаров, Перевалов, Черезгорев, Межрядов, Незнамов, Непочатих, Непряхін, Нешумаєв;

Передача звука Е як Є:
- на початку слів: Євдокимов, Євграфов, Євтехов, Євтушевський, Єгоров, Єгоричев, Єгупов, Єжов, Єлагін, Єлацьких, Єланський, Єлизаров, Єльцин, Єршов, Єсенін, Єфимов, Єфремов;
- у середині слів після голосного та після м’якого знака і апострофа: Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Воєводін, Грибоєдов, Гуляєв, Гундяєв, Достоєвський, Ісаєнков, М’ясоєдов, Троєкуров; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєв, Зинов’єв;
- у суфіксах -єв, -єєв після приголосних (окрім шиплячих, р і ц): Ломтєв, Медведєв, М’ятлєв, Тимірязєв; Алексєєв, Асєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв, Рилєєв, Сергєєв;
- коли російське е кореня на місці колишнього ѣ (ятя) (тобто, відповідає українському і): Бєлінський, Вєтров, Звєрев, Лєсков, Мєстечкін, Насєдкін, Пєшковський, Поспєлов, Рєпін, Слєпов, Смєхов, Столєтов, Твердохлєбов.

Літера Ё передається:
- через ЙО на початку слова, в середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф: Йолкін, Йонін, Йофін; Бугайов, Воробйов, Майоров, Окайомов, Соловйов;
- через ЬО в середині слова після приголосних: Алфьоров, Верьовкін, Дьомін, Дьорнов, Журавльов, Корольов, Найдьонов, Новосьолов, Огарьов, Парфьонов, Пузирьов, Семьоркін, Сьомін, Тьомкін, Тьоркін, Хмельов; виняток становлять прізвища, спільні з українською мовою: Артемов, Семенов, Федоров.
- через О під наголосом після ч, щ: Грачов, Лихачов, Ловачов, Пугачов, Щипачов, Щоткін.

Літера Э передається через Е: Ельяшев, Еткін, Епов, Естрін. Звук Ы передається через И: Колихаєв, Крилов, Латишев, Малицин, Малишев, Рибаков, Циганков, Чернишов.

Літера И передається:
- літерою І на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ігнатов, Ігнатьєв, Ігумнов, Ізмайлов, Ісаєв; Багіров, Бірюков, Бочкін, Гагарін, Копнін, Мічурін, Мухін, Пушкін, Соломін, Черепнін, Філатов, Шаляпін, Адріанов;
- літерою Ї після голосного та після ь й апострофа: Воїнов, Гур’їн, Ізмаїлов, Ільїн, Роїк, Таїров, Вороб’їхін, Гур’їн, Захар’їн;
- літерою И після шиплячих і ц перед приголосним: Брицин, Гаршин, Гришин, Гущин, Дорожин, Животов, Жигалін, Жилін, Жирнов, Кожин, Лучин, Цецилін, Чижов, Чистяков, Чичиков, Шилов, Широков, Шишкін, Щиглов, Щипакін; виняток перед голосними пишеться І;
- у прізвищах, спільних з українською мовою, або утворених від спільних коренів: Архипов, Борисов, Ботвинник, Вавиловський, Васильєв, Виноградов, Глинка, Данилов, Дмитрієв, Казимирський, Кантемир, Кирилов, Кисельов, Кисляков, Лихачов, Максимов, Малинін, Миронов, Митрофанов, Михайлов, Мишкін, Никифоров, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Писарев, Сидоров, Смирнов, Тимофєєв, Титов, Тихомиров; виняток становлять прізвища, відмінні від українських: Нікітін, Ніколаєв, Філіппов;
- у префіксах при-, у суфіксах -ик-, -ич-, -иц, -ищ-, у закінченнях -их (-ых): Прибилкін, Привалов, Прилуков, Пришвін, Прищепов; Бєликов, Голиков, Котельников, Крутиков, Мельников, Новиков, Серебряников, Шепетильников; Аксьонич, Антонович, Гнідич, Григорович, Кулинич, Станюкович, Трублаєвич; Голицин, Палицин; Радищев, Татищев; Бєлих, Крутих, Крєпких, Легких, Черних, Щербатих.

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї; Аляб’єв, Ареф’єв, Артем’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Зав’ялов, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пир’єв, Пом’яловський, Прокоф’єв, П’янов, Рум’янцев, Чир’єв, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Муравйов, Соловйов; виняток, коли я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е: Бядуля, Бяков, Бялковський, Бяльський, Вяземський, Вєтров, Пєтухов, Помяловський, Пясецький, Хомяков, Рюмін.

Знак м’якшення пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Панкратьєв, Савельєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Стратьєв, Ульянов, Ільюшин, Шереметьєв; перед приголосними: Вольнов, Гуськов, Кольцов, Коньков, Кузьмін, Мацьков; у кінці слова, пом’якшується і кінцевий суфікс -ец: Лось, Соболь, Глуховець, Скиталець; виняток, коли я, ю означають сполучення м’якого приголосного з а, у: Дягилев, Дядін, Дюков, Зюганов, Зюкін, Зябрев, Зятьков, Тяпкін, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв, Тюрін.

Суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються відповідно через -ськ(ий), -цьк(ий), так само з ь пишуться прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Маяковський, Мусоргський, Островський; Луговськой (Луговська), Трубецькой (Трубецька). Прізвища із закінченням -ой: Полевой, Сєдой, Толстой. Прізвища на -жский передаються через -зький: Всеволозький, Черторизький


Такі правила адаптації прізвищ, разом з традиційною передачею російських імен українськими відповідниками (Олександр Пушкін, Володимир Путін, Михайло Ходорковський), атакуються нині, хоч як це дивно, з двох сторін. Чужий вигляд фонетичного запису (Алєксандр, Владімір замість нормативних Олександр, Володимир) підтримується тими, хто вбачає в адаптації накинуту ворожими силами норму, прагне дистанціюватися від російської мови на рівні іншування, щоб підкреслити інакшість (додається використання літери ґ в російських іменах, чого ніколи раніше не спостерігалося: Міхаїл Ґорбачов, Ґріґорій Явлінскій замість нормативних адаптованих Михайло Горбачов, Григорій Явлінський). Трапляється й одверте знущання (замість Льва Толстого — род. відм. Лєва Толстоя). З другого боку, деякі росіяни, не бачачи анекдотичності фонетичного запису для українського ока, можуть наполягати на точній передачі імені. Плутанина водночас вноситься і до усталеної передачі імен російських церковних ієрархів (Кирил, Алексійдив. біблійні назви — стають Кірілом та Алєксієм; див. також фото, де Михайла Булгакова назвали як попа чи святого Михаїлом).

Примітка: Варто тільки перевірити це новітнє відхилення на прізвищах діячів XIX ст., як фонетична схема провалюється; переназивання на смішний кшталт людей донаціональної доби перетворюється на випадкове присвоювання їм української чи російської ідентичності на смак редактора. Як завжди у таких випадках, норма одна, а відхилень багато. Спроби розхитати правило вилазитимуть в окремих дрібницях (Міхаіл чи Міхаїл, Ігорь чи Ігор та под.)


Частина 1. Біблійні імена.
 
Tags: Власні назви, Правопис
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 65 comments